Чи треба носити дітей на руках? Міфи та правда

 Після народження дитини, практично всі батьки стикаються з великою кількістю непроханих порад. Однією з них є рекомендація не носити дитину на руках, або ж робити це якомога рідше. Раніше дійсно вважали, що новонароджена дитина маніпулює батьками, просячись на руки. Однак чи можуть батьківські потурання «зіпсувати» малечу, давайте розглянемо детальніше.

Носити дитину на руках чи ні? Популярні міфи

Потреба у батьківській турботі дуже важлива для дітей, особливо протягом першого року життя. Однак існує багато міфів, що носіння на руках негативно впливає на маля. А саме:

• формує звичку перебування на руках у дорослих;
• вчить маніпулювати батьками та іншими рідними людьми;
• впливає на неправильне формування хребта;
• провокує проблеми зі спиною у мами немовляти.

Також існує міф, що дитину, яку часто носять на руках, практично неможливо відучити від цієї звички в майбутньому. Однак навряд хтось бачив 20-річного дорослого, який постійно хоче на руки до своєї мами. Погодьтеся, більшість міфів є нелогічними. Будь-хто, знайомий з азами психології, розуміє, що новонароджені діти є несвідомими. Відповідно, розпестити їх неможливо.

Протягом першого року життя, малюки потребують батьківської любові, а виховання виходить на другий план. Всі бажання дитини – це природні потреби, які варто задовольняти.

Носити чи не носити: основні контраргументи

«Знавців» як правильно одягати, виховувати чи навіть годувати дитину, аж занадто багато. Батьки все ж краще відчувають потреби свого малюка. Однак, інколи доводиться дискутувати, тому пропонуємо перелік контраргументів, які допоможуть спростувати застарілі міфи та стереотипи. Наприклад:

1. Чим більше часу проводять батьки з дитиною, тим вона спокійніша. Цей зв'язок існує на рівні підсвідомості та в майбутньому виражається у довірі, повазі до батьків.
2. Базова потреба в увазі мами та тата є природньою, так як і потреба в харчуванні чи зручному одязі. Контакт з рідною людиною дає можливість створити психологічно комфортні умови для малюка.
3. Відсутність звикання. Якщо дитина наїлася, вона не буде просити їсти. Так само можна говорити і про носіння на руках. Якщо малюк отримав достатньо уваги від батьків, він буде спокійним.
4. Носіння на руках не заважає виконувати домашні справи. Тут справа в пріоритетах. Часто матері доводиться обирати між дитиною та домашніми клопотами, оскільки не вистачає вільного часу. Однак не залежно від інших справ, дитині все ж потрібно отримувати достатньо батьківської ласки.
5. Чим більше часу дитина перебуває у вертикальному положенні, тим швидше вона розвивається. Тому тримання на руках допомагає правильному формуванню кісткового та м’язового корсета новонародженого, а постійне перебування в ліжечку сповільнює ці процеси.

Часто батькам радять не носити дитину на руках, оскільки у них в рано чи пізно з’являться проблеми зі спиною. Цей міф також легко спростувати. Оскільки дітки набирають вагу поступово, м’язи дорослої людини встигають адаптуватися до цих змін та навантаження. Тому навіть при наявності болю у спині, варто шукати інші причини його появи.

Носіння дітей на руках: переваги у розвитку

Батьківська турбота позитивно відображається не тільки на психічному стані малечі. Важливі зміни відбуваються у всіх системах організму. Наприклад, дослідження показали, що діти, яких батьки часто носять на руках:

• мають швидший нервово-психічний розвиток. Це обумовлено наявністю постійних тактильних відчуттів, які дають сигнали у різні ділянки мозку та, тим самим, провокують їх розвиток;
• починають швидше розмовляти. Такі висновки пояснюються тим, що діти, яких часто носять на руках, значно раніше встановлюють слуховий та візуальний контакт з батьками, починають розуміти мову, відповідно, формують більший словниковий запас;
• швидше починають проявляти емоції. Дітки всьому навчаються у близьких людей. Якщо мама часто носить малечу на руках, вона бачить емоції рідної людини, вчиться їх копіювати та проявляти в конкретних ситуаціях;
• значно раніше починають активно реагувати на емоційні прояви мами та тата. Це виражається у звуко-руховому супроводі емоційних проявів дорослих – агуканні, гулінні, рухах ручками та ніжками і т. д.;
• мають більш стабільну психіку. Обійми мами чи тата знижують рівень кортизолу (гормону стресу). Тому дотики дуже важливі, оскільки вони заспокоюють, знімають тривогу;
• рідше страждають від болю у животику. Це обумовлено виробленням унікальної речовини, яка активізує роботу ШКТ новонародженого.

Варто відмітити, що дитина, яку часто носять на руках, швидше пізнає світ, оскільки є безпосереднім учасником багатьох подій. Такі дітлахи в старшому віці стають більш ініціативними, допитливими, активними. До того ж будь-який контакт мами та дитини, провокує вироблення гормону ендорфіну, який значно покращує настрій. Тому така взаємодія корисна не тільки малюкам, а й дорослим.

Коли брати дитину на руки?

Плач – єдиний спосіб новонародженої дитини показати близьким, що його щось турбує. Однак чи варто брати на руки відразу, як малюк починає плакати? Однозначної відповіді на це питання не існує, оскільки важливим нюансом є вік дитини.

Педіатри рекомендують:

• брати дитину на руки на першу ж вимогу до досягнення віку 6-7 місяців. В процесі того, як малеча починає пізнавати світ, перевертатися, повзати і т. д., вона може реагувати плачем на невдалі спроби взяти іграшку, опанувати нові навички і т. д. Не варто заважати, але слід бути поруч;
• скорочувати період перебування на руках. Важливо не заважати малим дослідникам знайомитися зі світом та робити відкриття самостійно. Тому якщо дитя хоче перебувати на термоковрику чи повзати по підлозі, а не сидіти на руках у батьків, не варто йому відмовляти;
• враховувати індивідуальні потреби. Кожна дитина особлива та має свій темперамент, особливості характеру та по різному реагує на відсутність батьків. Тому не потрібно різко відмовляти дитині у перебуванні на руках, оскільки це може негативно вплинути на її психологічний стан.

Рано чи пізно дитяче бажання пізнавати світ пересилить потребу у носінні на руках. З того часу батькам доведеться опановувати нову роль пасивних спостерігачів за своєю малечею. Однак не залежно від віку дитини, батьківське тепло та турбота їй будуть потрібні завжди. Тому не варто собі відмовляти у задоволенні обійняти свою дитину, навіть якщо їй уже далеко за 20 років, оскільки такий прояв любові є однією з основних потреб людської сутності.